AGA Partners

AGA Partners
11a, пр. Науки
03028, Киев
Украина

тел.: +380 (44) 206-06-75
+380 (44) 206-06-76
тел./факс: +380 (44) 206-06-75

e-mail: office@agalawyers.org

Як уникнути зайвого клопоту? Обмін інформацією з іноземним партнером.

Avoiding trouble? A note on exchanging information with your foreign partner (ukr)
Published – Legal Journal, No. 3, 2003 - Justinian Publishing House, Kiev, Ukraine

Как избежать лишних проблем? Об обмене информацией с иностранным контрагентом.(на украинском)
Опубликовано: Юридический журнал, №3, 2003 - Издательство «Юстиниан», Киев, Украина

Доріченко Іванна
юрист
м. Київ

В результаті постійного розвитку засобів зв’язку й появи нових наукових й технічних досягнень на сьогодні в міжнародних ділових стосунках можна спостерігати ряд тенденцій.

З одного боку, це транскордонне розширення рамок бізнесу й залучення дедалі більшої кількості партнерів з-за кордону, а з іншого – вдосконалення методів і засобів комунікації й підвищення швидкості інформаційного обміну.

В контексті інтенсивного залучення нових засобів зв’язку при комунікації між сторонами в процесі укладення й реалізації міжнародних торговельних угод суб’єкти підприємницької діяльності можуть зустрітися з певними непорозуміннями, зокрема, якщо в країнах контрагентів по-різному визначаються питання здійснення обміну кореспонденцією між сторонами. Так, особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним договорам, в яких вирішальною правовою системою є система загального права, оскільки саме вона має ряд нюансів щодо здійснення комунікації між сторонами. До того ж англійське право для врегулювання контрактних правовідносин сторін вибирають досить часто, особливо, якщо зовнішньоекономічний контракт безпосередньо пов’язаний з обов’язковим страхуванням, морськими перевезеннями на великі відстані чи рядом інших факторів. То ж у випадку, якщо сторони зовнішньоекономічного контракту мають намір обрати в якості вирішальної правової системи право Великобританії, або якщо воно застосовуватиметься за однією з колізійних прив’язок згідно з нормами міжнародного приватного права й чинними міжнародними договорами України, слід ознайомитися з особливостями цієї правової системи, що стосуються укладення договору й обміну подальшою кореспонденцією з метою його зміни чи редагування.

За законодавством України договір вважається укладеним, коли сторони в потрібній у належних випадках формі досягли згоди з усіх істотних умов (ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК)). Оскільки зовнішньоекономічний контракт як один з видів договорів обов’язково укладається в простій письмовій формі (ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-XII), він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного обома сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає (ст. 154 ЦК).

Зазначений закон не визначає момент, з якого контракт вважається укладеним при обміні кореспонденцією. Проте його визначає Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів 1980 р., яка є частиною національного законодавства України (далі – Віденська конвенція). Поряд з цим момент укладення контракту визначає проект Цивільного кодексу України (далі – проект ЦКУ).

Моментом укладення договору вважається момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 23 Віденської Конвенції, ст. 640 проекту ЦКУ), тобто рішення акцептанта прийняти пропозицію саме по собі не є акцептом в юридичному сенсі. Зазначимо, що практика укладення контрактів і внесення до них змін чи доповнень за допомогою різноманітних засобів зв’язку, зокрема рекомендованої кореспонденції, факсів, телексів, телеграм та електронних повідомлень через мережу Інтернет, стає все більш поширеною. Тому питання визначення точного моменту, з якого сторони стають пов’язаними взаємними обов’язками, набуває значної актуальності. З якого моменту можна вважати, що відправлене факсом повідомлення, “донесено” до іншої сторони – з моменту його отримання факсимільним апаратом (у випадку отримання протягом робочого дня), коли його прочитали чи коли його прочитала саме та особа, якій це повідомлення призначалось? І чи можна вважати, що інша сторона все ж таки отримала повідомлення, якщо воно приходить після закінчення передбаченого для відповіді строку?

Чинний ЦК відповідає лише на одне з поставлених запитань, а саме: якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням (ст. 157). Щоправда, як саме з відповіді має бути “видно”, що її відправлено вчасно, ЦК не регламентує.

На відміну від українського законодавства, англо-американська правова система загального права містить окремий нормативний блок, що регулює зазначені питання. Так, існує загальне правило, що застосовується до так званих “миттєвих” засобів зв’язку, починаючи від телефонних розмов до телексів, факсимільних апаратів та повідомлень через Інтернет. Правило полягає в тому, що повідомлення про прийняття умов чи згоду на укладення договору (далі – акцепт) має бути „донесеним” до оферента, й поки цього не зроблено, не вважатиметься дійсним. Тобто, акцептант має забезпечити отримання повідомлення оферентом. Ризик повністю покладається на акцептанта, і якщо комунікація не відбувається належним чином, угода не може вважатися укладеною. Акцептант має здійснити спробу повторення акцепту, а ще краще – отримати підтвердження про його отримання, інакше ризикує втратити контракт. Однак, акцепт має отримати або безпосередньо оферент, або уповноважена ним особа, й поки ця вимога не виконана, акцепт не може вважатися “донесеним належним чином”. Це саме правило застосовується до акцептанта: якщо одна особа здійснює акцепт або прийняття нових умов від імені іншої особи, не маючи на це належних повноважень, акцепт не є дійсним.

Важливу роль відіграє наявність фактору вини однієї зі сторін у тому, що повідомлення не було передано належним чином. Якщо вина оферента є очевидною, можна говорити про прийняття повідомлення без безпосередньої комунікації. З іншого боку, якщо оферент не винен у „неотриманні” повідомлення, навіть якщо акцептант добросовісно вважав, що його отримали, контракт вважатиметься неукладеним, а зміни до нього – неприйнятими.

Досить важливим фактором при визначенні вини є ще один важливий нюанс обміну кореспонденцією – час отримання повідомлень. Йдеться про так званий “бізнес” і “не бізнес” час. Якщо повідомлення отримали протягом нормального офісного робочого часу („бізнес час”), за загальним припущенням воно вважатиметься отриманим. Тобто, якщо факс або електронне повідомлення отримав секретар або особистий помічник, воно вважатиметься „донесеним” до особи, якій адресовано. Однак універсально тлумачити поняття „нормального робочого часу” не можна, особливо зараз, тому що воно є досить відносним: залежно від того, чи працюєте ви з юристом міжнародної консалтингової компанії у великому місті, чи з невеликим сільськогосподарським підприємством-виробником, який має гнучкий графік роботи, чи з роздрібним цілодобовим супермаркетом, розуміння „бізнес часу” є в кожному випадку різним. До того ж, слід враховувати й різницю в часі між різними торговельними зонами, що може мати досить суттєве значення для укладення угоди.

Що до повідомлень, отриманих в „не бізнес час” або поза робочим графіком, то універсального правила не існує, тому при виникненні протиріч враховуватимуться всі можливі обставини, й серед них три основні фактори – дійсні наміри сторін, „звичаї ділового обороту” або просто ділова практика в певній галузі та, в деяких випадках, розподіл ризиків. Оскільки, як уже згадувалось, саме акцептант має забезпечити належну комунікацію, то й ризик провалу покладається на нього.

Однак це правило поширюється не на всі види повідомлень, а стосується головним чином телексів, факсів, електронних повідомлень через мережу Інтернет, автовідповідачів та інших миттєвих засобів комунікації.

Виключення із загального правила становить так зване „поштове правило”. Воно є альтернативним і застосовується у випадку здійснення обміну кореспонденцією з використанням пошти й аналогічних до неї засобів зв’язку. Сьогодні спостерігається тенденція до зменшення кількості випадків застосування “поштового правила”, але в деяких ситуаціях без нього не можна обійтися.

Суть останнього полягає в тому, що повідомлення вважають “донесеним” до іншої сторони з моменту його поштового відправлення, а не тоді, коли воно фактично приходить чи доставлено оференту. Тобто, контракт вважається укладеним як тільки лист або документ залишить руки акцептанта, навіть якщо після цього лист було затримано чи втрачено. При цьому акцептант має довести факт відправлення, що іноді буває складно зробити. В цьому випадку важливо, щоб лист було належним чином адресовано, а поштові збори сплачено, або й взагалі рекомендується використовувати кореспонденцію “на замовлення”. Момент переходу ризику при використанні поштового зв’язку є зворотнім стосовно загального правила – він покладається на оферента, який першим обирає пошту як засіб комунікації. Якщо лист не доходить до оферента, але можна довести, що він був відісланий, угода вважатиметься дійсною. Правило також означає, що протягом часу, передбаченого для доставки листа, лише одна сторона достеменно знає, що вона вже є зобов’язаною, тоді як інша цього ще не знає, тобто в обох сторін виникають взаємні обов’язки в один і той самий момент (момент відправки листа). Такий “незручний” статус для однієї зі сторін, яка, по суті, є вповноваженою в даних відносинах, і спричиняє непопулярність “поштового правила” в ділових колах, однак це не впливає на його застосування за певних умов. До того ж, „поштове правило” не застосовуватиметься до всіх поштових повідомлень. Зокрема воно не застосовується в таких випадках:

1.	акцепт (лист) було невірно адресовано за умов, що оферент (інша сторона) надав вірну адресу;
2.	оферент виключив можливість застосування цього правила умовами оферти (наприклад, чітко зазначив, що акцепт приймається лише у випадку його безпосереднього отримання оферентом);
3.	за взаємною домовленістю сторін;
4.	якщо використання пошти за даних обставин було нераціональним.

Тож, підприємці, майте на увазі: коли в останній день чи останню хвилину встановленого строку ви відсилаєте вашому іноземному колезі повідомлення про зміну певних обставин контракту, аргумент про те, що ви “все-таки встигли” може не спрацювати...

Наверх